«Харківська Катинь». Розстріл еліти польської армії

3 квітня 1940 року, рівно 77 років тому, розпочалось етапування польських військовополонених з табору у Старобільську до управління НКВС в Харкові. Радянська влада перейшла до виконання секретної операції з фізичного знищення  військовослужбовців-поляків, які потрапили в полон під час розділу Польщі нацистською Німеччиною та Радянським Союзом у вересні 1939 року.

Передісторія 

23 серпня 1939 року народний комісар закордонних справ СРСР В’ячеслав Молотов та міністр закордонних справ Німеччини Йоахім фон Ріббентроп підписали угоду про ненапад між Німеччиною та Радянським Союзом. В історію цей документ увійде під назвою «Пакт Молотова — Ріббентропа».

Підписання Пакту Молотова — Ріббентропа ©Hoffmann, Heinrich – IWM London

Таємний протокол цього пакту визначав сфери інтересів обох держав, в тому числі у питаннях розділу Польщі:

«У випадку територіально-політичної перебудови областей, які входять до складу Польської держави, межа сфер інтересів Німеччини і СРСР буде приблизно проходити по лінії рік Нарви, Вісли і Сяну. Питання, чи є у взаємних інтересах бажаним збереження незалежної Польської держави, і якими будуть кордони цієї держави, може бути остаточно з’ясованим лише протягом подальшого політичного розвитку.»

Підписаний документ дозволив обом країнам визначити сфери інтересу і розпочати окупацію Польщі, що згодом переросте в Другу Світову війну. 1 вересня 1939 року Третій Рейх ввів свою армію і розпочав бойові дії на території Польщі. А згодом, 17 вересня, Червона Армія Радянського Союзу розпочала своє вторгнення до Польщі. В ніч на 17 вересня заступник наркому з міжнародних справ Потьомкін, передав польському послу Вацлаву Гжибовському ноту:

«Польсько-німецька війна виявила неспроможність польської держави. Польща втратила всі промислові райони. Варшава, як столиця, більше не існує. Радянська влада не може байдуже відноситись до долі українців та білорусів, які мешкають на території Польщі. Червона Армія отримала наказ взяти під захист населення Західної України та Західної Білорусі.»

Шляхом таємної змови дві тоталітарні держави припинили існування незалежної Польщі. Польський народ і армія не змогли нічого протиставити наступу одразу з двох кордонів, результатом чого стала велика кількість полонених польських військовослужбовців. До початку листопада 1939 року в полон до Червоної армії потрапили близько 250 тисяч офіцерів та солдатів польської армії.

Старобільський табір військовополонених. Організація секретної операції з розстрілу польських полонених.

Радянська влада розміщувала польських військовополонених у трьох таборах: Козельському, Осташевському та Старобільському. До Старобільського табору було етаповано близько 4000 польських офіцерів- в’язні саме цього табору будуть розстріляні в будівлі НКВС у Харкові протягом квітня і травня 1940 року.

Табір НКВС у Старобільську призначався для вищого командування польської армії: в заточенні в цьому таборі для полонених знаходилось вісім польських генералів: Леонід Біллевич, Станіслав Халлер, Олександр Ковалевський, Казімеж Луковський, Францишек Сіковський, Костянтин Плісовський, Леонард Скерський та Петр Скуратович.

З полоненими проводилась пропагандистська робота, їм читали лекції та організовували кіноперегляди, основною темою яких була «ленінсько-сталінська політика». Офіцерів намагались “перевиховати” для того,щоб в подальшому інтегрувати їх у військове командування Червоної Армії. Але радянська політика була чужа для поляків, більшість з полонених ненавиділи  радянський соціалізм і мріяли про відновлення незалежної Польщі.

Лаврентій Берія у своїй записці до Сталіна від 3 березня 1940 року (дата написання цієї записки викликає суперечки в історичній науці, через те, що на самому документі її немає. На теперішній час більшість істориків вказує саме на 3 березня), повідомляє про антирадянську агітацію та ненависть серед польських військовополонених до радянського строю.

На основі цих даних, Берія звернувся до Сталіна з пропозицією розстрілу полонених:

«Справи про військовополонених — 14,700 осіб колишніх польських офіцерів, чиновників, поміщиків, поліцейських, розвідників, жандармів, осадників і тюремників, що перебувають у таборах, а також справи про арештованих членів різних к-р шпигунських і диверсійних організацій, колишніх поміщиків, фабрикантів, колишніх польських офіцерів, чиновників і перебіжчиків, що перебувають у тюрмах західних областей України і Білорусі у кількості 11,000 осіб, — розглянути в особливому порядку, із застосуванням до них вищої міри покарання — розстрілу.»

Вже 5 березня 1940 року, Політбюро ЦК ВКП(б) під керівництвом Сталіна приймає рішення про застосування до колишніх офіцерів польської армії вищої міри покарання — розстрілу. Всі справи розглядають без виклику арештованих і без висування звинувачень.

Рішення Політбюро ЦК ВКП(б) від 5 березня 1940 р.

Розстріли у Харкові.

Виконання рішення Політбюро у Старобільському таборі розпочали 3 квітня 1940 року. Відповідно до наказу НКВС СРСР №00350 від 22 березня 1940 року «Про розвантаження в’язниць НКВС УРСР і БРСР» полонені офіцери Старобільського табору були направленні у розпорядження Управління НКВС СРСР у Харківській області. Списки тих, кого буде розстріляно у Харкові, готували в 1-му спецвідділі НКВС у Москві.

Перший потяг с полоненими було сформовано 3 квітня, до Харкова етапували 630 чоловік. Маршрут всіх етапів був однаковим:

  • Спецтабір Старобільськ — залізнична станція Харків-Сортирувальний;
  • Станція Харків-Сортирувальний — управління НКВС СРСР в Харківській області (зараз в будівлі знаходиться Головне управління Національної поліції в Харківській області);
  • З підвалів НКВС до 6 кварталу лісопарку вивозили вже тіла страчених полонених.

Вся операція проходила у режимі повної секретності, НКВСники перевозили полонених поляків на спеціально обладнаних автомобілях, розстрілювали і ховали тіла вночі.

Масові розстріли у Харкові розпочались 5 квітня, в цей день було страчено 195 чоловік.Після цього полонених поляків розстрілювали  кожен день до 12 травня 1940 року. Всього у підвалах Харківського НКВС було страчено 3820 чоловік, в тому числі всі 8 генералів польської армії, які утримувались у Старобільському таборі.

Про те, як саме відбувались розстріли, стало відомо із свідчень Сиромятникова М.В., який у 1939-1941 роках займав посаду старшого по корпусу внутрішньої тюрми управляння НКВС в Харківській області:

«З камер, де перебували привезені польські офіцери, їх виводили по одній людині і вели в окрему кімнату. Там звіряли всі анкетні дані, прізвище, ім’я, по батькові і рік народження. Після цієї процедури на приреченого одягали наручники і вели в спеціально облаштовану камеру для розстрілу. Заводили офіцера до камери і робили постріл з пістолета йому у потилицю. Після розстрілів трупи поляків вантажились у вантажівку і відправлялись у лісопарк, до вказаного мною місця поховань. Трупи поляків складались у великі ями, яких було дві чи три. Трупи посипались порошком білого кольору. Треба сказати, що всі дії з розстрілу поляків і їх похованню контролювались представниками з Москви.»

В квітні і травні  1940 року в місті Харків було страчено майже всю польську військову еліту. Операція по знищенню польських військовополонених стала однією з найсекретніших спецоперацій Радянської влади. Неспроможний зламати пропагандою волю польських офіцерів, радянський режим не знайшов інших варіантів, крім як вбити тих, хто не став йому підконтрольним.

Якщо ви побачили помилку, або знаєте більше про це, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.